Жінка з патологією не думає або не знає, що їй можна отримувати задоволення, почуваючи себе окремою людиною з власною ідентичністю. Іншими словами, вона не зазнала свободи бути самою собою. В результаті у неї з'являється глибоке переконання, що вона є не повноцінною істотою, а лише частковим об'єктом своєї матері, яким вона себе і відчувала поряд із матір'ю в ранньому дитинстві. Дуже рано вона відчула себе непотрібною, небажаною, нехтованою або, навпаки, дуже важливою, але практично нероздільною частиною життя своїх батьків (зазвичай матері). В останньому випадку вона почуватиметься паралізованою від «надмірної опіки» (що, по суті, означає повну відсутність опіки). І те, й інше породжує сильне почуття небезпеки та вразливості, а також викликає сильну ненависть до того, хто став їх причиною і був для неї найважливішою людиною в дитинстві – до своєї матері.

© ЦИТАТА ІЗ ТЕКСТА ДО СТРІЧКИ