Просто скажу, що на одному із етапів формується функція так звана ІДЕАЛ Я. Якщо дуже просто, то це фантазійний ідеал, досягши якого ми будемо сприйнятті тими, хто для нас є важливими, а як слідство — і самими собою. Це процес є абсолютно безсвідомим і служить пошуку відповіді на питання: яким мені бути, щоб мене сприймали.


Психіка, по суті, - це ніщо інше, як система процесів, що адаптують людину до умов та загроз актуальної реальності. В доісторичні часи загрози були одні, зараз головна умова - бути вписаним в культуру, а загроза - не бути сприйнятим. Можна, навіть, сказати, що вся наша ідентичність є лише слідством того, як нам вдалося адаптуватися до реальності. Те, як ми одягнені, з ким спілкуємося, де працюємо і яким спортом займаються і є продуктом спроби бути вписаним в цікаве нам культурне коло. А щоб це стало можливим, психіка і конструює інстанцію Ідеал Я.

Фройд називав це внутрішнім цензором — частиною психіки, яка безупинно порівнює нас із образом «кращої версії себе». У Жака Лакана це Ідеал Я, пов’язаний із поглядом Іншого. Ми ніби прагнемо побачити в очах Іншого підтвердження, що «тепер я достатньо добра/гарна/варта». Тому спорт нерідко стає спробою не стільки сподобатися собі, скільки повернути цей ілюзорний погляд схвалення. Але як тільки цей погляд зникає — зникає і насолода від спорту. Звідси постійне «падіння» — втрата мотивації, відчуття безсенсовності, відраза до себе.

Коли ми наближаємося до реалізації вимог Ідеала Я (своїми формами і перемогами), ми відчуваємо приславуту любов до себе!

© «ЧОМУ СПОРТ МОЖЕ СТАТИ ІНСТРУМЕНТОМ САМОПОКАРАННЯ».
.